Антимобілізаційна мережа в Україні 2026: як соцмережі розповсюджують опір призову

Як працює антимобілізаційна мережа в соцмережах

В Україні діє розгалужена мережа активістів і блогерів, яка систематично поширює контент, спрямований проти мобілізації. Сукупна аудиторія цих учасників становить понад 21 мільйон підписників на різних платформах — це майже три чверті населення країни. Проте йдеться не про єдиний центр управління, а про групу осіб, які взаємно посилюють схожі наративи і репостять один одного, забезпечуючи собі нові аудиторії.

Першої ознаки, на яку варто звернути увагу, — це емоційний, часто істеричний формат контенту. Відео не аргументують, а потрясають глядача. Стандартний метод роботи учасників цієї мережі полягає в нагнітанні страху й паніки, що спирається на конкретні (або уявні) випадки насильства, незаконного утримання чи корупції в системі мобілізації.

Головні наративи антимобілізаційної пропаганди

Учасники мережі оперують кількома ключовими тезами, які вони повторюють разу по разу:

• Мобілізація незаконна — вона проводиться без оголошення стану війни, що порушує Конституцію.
• ТЦК — приватна структура, яка не має реальних повноважень комплектувати Збройні сили.
• Богаті й впливові люди платять хабарі й уникають служби, тоді як бідні змушені воювати.
• Мобілізовані приречені на смерть через великі втрати та байдужість командирів.
• Ухилення від служби — логічне рішення, позаяк воювати за корумповану владу не варто.
• Свобода пересування обмежена, і це ознака тоталітарної держави.

«Визначальними є системність, делегітимація мобілізації загалом, героїзація ухиляння або заклики до опору». Це ключова ознака того, що контент справді підриває довіру до мобілізаційного процесу, а не просто критикує окремі порушення.

Від одного фото — до мільйонів переглядів

Характерний приклад: Валентина Молода, жінка у медичній формі, знялась на відео, стоячи навколішки перед поліцією, і очима глядачів це виглядало як незаконне утримання. Відео опублікувала в ТікТоці, де за 12 годин його репостили понад 1500 разів. На момент розповсюдження жінка стверджувала, що в будинку незаконно утримують 40 людей.

Насправді будинок використовував військовий підрозділ як тимчасовий пункт дислокації. Жодних ознак неправомірного утримання чи загибелі не виявлено. Однак за добу Молода набрала від 17 до 38 тисяч нових підписників у ТікТоці та розповсюджувала скарги, що її попередній акаунт-мільйонник забанили.

Блогери як движуща сила мережі

Василь Гунько — один із найвпливовіших учасників мережі. Спочатку він добровільно мобілізувався у 2022 році та служив інструктором управління дронів. Відео про його службу набирали кілька сотень переглядів і рідко вірусилися.

Поворот сталися в квітні 2024 року, коли Гунько почав озвучувати радикальну критику ТЦК. Від цього моменту його перегляди скочилися в десятки разів. За два роки його аудиторія виросла до 83 тисяч підписників, а антимобілізаційний контент переглянули 31 мільйон разів.

Коли Гунько опублікував відео про нібито «штурм» його квартири спецпідрозділом (насправді була стандартна операція розшуку й затримання за СЗЧ), акаунти всієї мережі одразу його підтримали. Відеозвернення набрало сотні тисяч переглядів. Проте на реальну акцію протесту прийшли лише одиниці людей.

Координація без явного центру управління

Найбільш активні учасники мережі — Жан Новосельцев, Мирослав Олешко, Ростислав Шапошніков, Тетяна Солов'єнко, Анатолій Шарій та інші — постійно репостять один одного й ставлять один одного в один ряд із «героями, які рятують країну». Служба безпеки України звинуватила деяких із них у груповому перешкоджанні законній діяльності ЗСУ.

Новосельцев, за версією СБУ, організував мережу з 600 тисяч користувачів, яка закликала до збройного спротиву працівникам ТЦК, інструктувала щодо силових методів ухиляння від призову та навіть создала сайт для публікації персональних даних військових, працівників ТЦК і поліцейських.

Депутати й політичні діячі в мережі

Показово, що до антимобілізаційної мережі входять також депутати Верховної Ради й політичні активісти. Анна Скороход — народна депутатка, яка звинувачує владу в перетворенні людей на «рабів». Вона систематично поділяє контент, що делегітимізує мобілізацію, й захищає учасників антимобілізаційних акцій.

Олексій Гончаренко, хоча й стверджує, що його критика спрямована лише на виявлення порушень прав, реально повторює кремлівську рамку про «рабів Зеленського» і «людей, яких хапають на вулицях».

Обидва депутати мають мільйонні аудиторії й регулярно озвучують риторику російської держави, зокрема про необхідність миру, «зважаючи на реалії на землі» — формулювання, яке органічно збігається із дипломатичним дискурсом Кремля.

Синхронність із російськими медіа

Один із найпоказовіших фактів — це синхронність дій антимобілізаційної мережі з російськими пропагандистськими ресурсами. Коли сталися беспорядки у Львові 8 липня 2026 року (конфлікт між місцевими й працівниками ТЦК), російські телеграм-канали й медіа одразу охрестили це як «масовий бунт» проти «людоловів».

У ті самі години українські блогери (Мирослав Олешко, Тетяна Солов'єнко та інші) активно поширювали схожу наративу. Дописи набирали тисячі репостів, але на реальний протест прийшло лише кілька сотень людей.

Таке явище — коли інтернет-активність не перетворюється на реальні масові дії — натякає на те, що мережа ефективна в інформаційному просторі, але не на вулицях.

Пожежа в ТЦК та апологія насильства

Коли в будівлі ТЦК у Харкові сталася пожежа, деякі учасники мережи виразили схвалення. Василь Мойсеєнко, який створив сторінку лише у червні 2026 року, вже набрав 166 тисяч підписників, написав, що це «Божа кара» за дії ТЦК. Його відео набрало 342 тисячі переглядів.

Таки дописи апелюють до глибинних страхів і фрустрацій, але одночасно легітимізують насильство як справедливу реакцію на чини влади.

Політичні протести й їхнє перенаправлення

16 липня 2026 року на площі Івана Франка в Києві розпочалась мирна акція протесту з вимогою повернути міністра оборони Михайла Федорова та продовжити військові реформи. Аналогічні мітинги були в 24 інших містах.

Жоден із 50 членів антимобілізаційної мережі не підтримав ці протести публічно. Натомість вони синхронно з російськими медіа охрестили мітинги «проплаченим бунтом». Анатолій Шарій опублікував дописи про те, що протести організовані заради грошей, і через 16 хвилин його зацитувало 8 російських видань.

Мережа намагалася перенаправити протестну енергію: замість вимог реформ у обороні люди мали би вимагати миру й припинення мобілізації. Це класична російська тактика — атакувати позитивні реформи й підтримувати провальних управлінців.

Як розрізнити справжню критику від антимобілізаційної пропаганди

Важливо розуміти: не кожен, хто критикує ТЦК або мобілізацію, є частиною цієї мережі. Справжня критика зосереджена на конкретних порушеннях і вимогах дотримання закону. Вона не героїзує ухилення від служби й не закликає до спротиву мобілізаційним заходам.

Антимобілізаційний контент, навпаки, систематично делегітимізує мобілізацію як таку, героїзує ухилення й закликає людей чинити опір. Це розрізнення критично важливе для розуміння того, що відбувається в інформаційному просторі.

Закордонні впливи й російська агентура

Деякі учасники мережи мешкають за кордоном. Олексій Арестович (1,6 мільйона підписників) живе в Нью-Йорку й регулярно публікує дописи про те, що ТЦК — частина «репресивної машини держави», і закликає не брати участь у мобілізації.

Ростислав Шапошніков мешкає у Флориді й також поширює антимобілізаційний контент. У травні 2025 року його внесли до санкційного списку РНБО як «пропагандиста».

Російські медіа й санкційні матеріали відверто виправдовують дії цих блогерів. Проросійський ресурс «Говорит Европа», який занесено на британський санкційний список за участь у російській інформаційній операції, опублікував 149 матеріалів від імені Новосельцева.

Масштаб проблеми в цифрах

Кількість учасників антимобілізаційної мережи — кілька десятків активних блогерів і громадських діячів. Проте через механізми взаємної підтримки й репостів їхня сукупна аудиторія становить 21+ мільйон підписників.

Найпопулярніший блогер мережі отримує мільйони переглядів за кілька днів. Вірусні відео про нібито незаконну мобілізацію чи насильство працівників ТЦК репостять тисячи разів і швидко потрапляють до російських медіа.

Висновок

Антимобілізаційна мережа функціонує як координована, але номінально децентралізована структура, яка спирається на:

• Емоційний, проникливий контент з реальних або вигаданих випадків насильства;
• Взаємну підтримку й репостування між блогерами;
• Залучення депутатів і політичних діячів, які озвучують схожі наративи;
• Синхронність із російськими пропагандистськими каналами;
• Використання тез російської дипломатії (мир, реалії на землі, поліцейська держава);
• Спроби перенаправити легітимні політичні протести в інші русла.

Мережа ефективна в інформаційному просторі, але не переходить у масові реальні дії на вулицях. Це натякає на те, що її основна мета — психологічний вплив і деморалізація, а не організація справжніх народних рухів.

Розуміння цього механізму критично важливе для того, щоб громадяни могли розрізнити справжню критику й вимоги реформ від пропаганди, яка працює на послаблення України під час війни.